Бриних offline (padluchcho) wrote,
Бриних offline
padluchcho

Продолжаїм бублікацию нєкоторих розділів манускріпта "Шахмати для дібілів"

Цей фрагмент присвячений чудаковатому началу під назвою

Дібют Андерсена

 

1. а2-а3

 

Я помітив одну странну вєщ: дуже часто в назвах усіляких діковінних і неправільних дибютів присутні всякі подтєксти і ремінісценції, которих туда ніхто вроді й не ложив. От взять хотя би цей дібют. Автор його – не просто однофамілєц ізвєсного дєцкого писателя, но і сам увалився в історію шахмат як ізрядний сказочнік. Його іше називають самим крупним шахматним романтіком ХІХ століття, тому шо в молоді годи іграв він дєрзко і художиствєнно, як настоящий кампазітор. Це вже ближче до сорока років він став осторожнічать под воздєйствієм сильних оплєух, получених на міжнародній арені від молодих щєнков.

Адольф Андерсен усігда був вєрним рицарьом гамбіта і його побратима контргамбіта, любив жертвувать фігури з ловкостью фокусніка й старався всігда догодить публіці й закончить партію вдалим матом. Іного окончанія він не признавав. Сказано жи вище, шо рамантік.

І надо же такій судьбоносній іроній случицця, шоб його громкім і глубоко символічним  для цивілізації іменем був названий самий нікчемний дебютєц, який тіки може случиця на 64-ох чорно-білих клєтках.

Ідея цього хода проста, як устройство гвоздя. Білі нібито питаються прижацця до стінки й закатать істєріку. Тіпа, не хачу ходить, не буду ходить первим, подать мені чорний цвєт!

Тут надо уточнить, шо во врємєна Андерсена ніяких готів іше не було, й відповідно чорний цвєт щитався совсєм не модним. Тоді ще провідні уми людства не поклонялись тьомним сілам, а дружно служили свєту. Потому шо ера еліктрічества тільки починалась і лампочка на врем’я розсіяла тьму й середньовічні забобони. Ця філософська колізія безпосередньо вплинула й на шахмати. Наприклад, мастєр, якому випадало грати чорними фігурами, питався переконати себе і суперника, шо вони обоє шпілять білими, вродє як і нема чорного цвєта, який обязує до защіти і точної реакції на всі провокационні вилазки білих. Все це воплощалося в отчаянні контргамбіти, де білі тіки збиралися шото пожертвувать, а вже чорні вискакували зі встрєчною жертвою. Луччі партії епохи романтізма нагадують кроваву рубку, де всьо іскрить, піниться і шипить от дікості та азарта. На жаль, мало шо осталось від тої пронизливої героїки – сучасні кампутіри обламали всі барокові ізлішеста й змусили самих башковитих іграть в стілі сушеного сухаріка. Впрочім, про це ми побідкаємося в окремому розділі, а пока вернемся до цього дібютного убожества – хода 1. а2-а3.

Як могучий Адольф дожився до такого начала – загадка. Случилось це під час епохального матчу Андерсена з американським генієм Полом Морфі, який появився на світ у Новому Орлеані, й тому ставився до европейської шахматної школи прімєрно з тим таки скептицизмом, з которим нєгри й досі зирять на білих виконавців блюзових кампазицій. “Чому це не індуси, а якіто набичені бюргери диктують моду в шахматах? І де, спрашуєцця, луччі уми будущої сверхдержави? Чим це вони, бляха, занімаються у свободне від поглощенія віскі та золотої ліхорадки врем’я?”, –  цим вопросом мучився іще Абрам Лінкольн, якого дуже напрягала континенальна шахматна гегемонія, сімволізірующа мощность старого світу.

Морфі став настоящим подарком для умствєнно отсталої в шахматах Омерики. Він з дєцтва дуже вболівав за судьбу негрів, а потому, коли почув от дєдушки печальну історію про те, як один британський офіцер обворовав індійського брахмана, вимінявши у нього за пластмасовий браслєтік тайну сакральної ігри, воспилав іще й чисто шахматним чувством ненависті до всяких імперських виходок і такого же мислення.

Оказавшись у Європі, Морфі шастав по луччих кабаках Парижа, де зазвичай тусувались гранд-мастіра з усієї Европи. Вони сиділи за крохотними столами і шуршали жовтими от табака пальцями, гармонічьно хапали ними фігурки з такої же жовтої слонової кості. Пару раз Морфі обиграв усю цю публіку, яка затаїла на нього велику обіду. Виділяя по утрам жовч, европейські старічки все не могли рішить, як краще вчинити з оборзєвшим гастральором: то лі послать його в Росію до маестро Чігоріна, від якого ще ніхто не вертався без обострєнія алкоголізма і цинги, то лі наслать на пацана тяжолу артілєрію в відє Адольфа Андерсена. Сошлись на варіанті “бе”, потому шо всі паризькі старічки хоть і жаждали поразки Морфі, но занадто сильно любили шахмати, шоб тупо унічтожить молоде дарованіє, отославши його к Чігоріну.

Про перший в історії матч між звьоздами Европи і Омерики трудно говорить без сльоз. Судорги охватують горло і риданіє котиться у навколишній простір, як народна калмицька пісня у поволжські степи. Всьо начиналось просто атлічна: у першій партії Андерсен устроїв Морфі погром, як настоящій Адольф. Паризькі старічки успокоїлись і навіть потіряли інтірєс до цього мегафайта. Но потом, коли після нічиєї у другій партії Андерсен начав проігрувать – усі дружно спохопились, но не придумали нічого луччого, як обдєлацця от ужаса. Андерсен проіграв пять партій поспіль – і це було настояще уніженіє.

Коли прозвучав фінальний свисток, старічки ніяк не могли успокоїцця і балакали між собою, шо побєда Морфі – якато підозріла і ненастояща. А потому заставили шахматістов сиграть ще матч із шести коротких партій, та ще й з обязятільним условієм, шо всі партії должни начинацця агресівним Королівським гамбітом, в якому Андерсену не було равних. Но і в цьому додатковому матчі Морфі наваляв Адольфу тумаков со щотом 6:1, після чого спакував чумудани і поїхав давать інтерв’ю у Чикаго і Нью-Йорк. Там він усім розказав, шо в Європі ніхто не уміє іграть в шахмати, а тамошній чаплійон – ето якато калікатура на мастєра шахмат. Потім він призвав усіх їхать в Індію й учицця у настоящих знатоков мудрої ігри, а не в континентальних шарлатанів тіпа Адольфа.

Вам, канєшно, усе ще цікаво, яке отношеніє дибюта Андерсена до всієї цієї історії? Одвічаю: саме пряме. Бо імєнно під час поєдинку з Морфі Адольф малодушно принявся іграть 1. a2-a3.

Нада сказать, шо старци з паризьких шахматних кабаків попитались розвинути тіорію, ніби це не такий уже й гамняний ход. Мовляв, білі не спішать показувати всі свої козирі, а ждуть, поки цим займуцця чорні, шоб потім їх бистрєнько догнать і наказать. Найсмішніше, шо це пояснення і досі остається єдиним внятним аргументом на користь упаднічєської мислі Андерсена, суть якої під час матчу полягала зовсім в іншому: забицця в угол, терпіть і одбивацця без жодних мислєй про перемогу.

 

Subscribe

  • презентація нового бецселера

    Київ, 7 червня (пнятниця), книгарня "Є", шо на вул. Лисенка, початок - на шість часов вечора. Приходь - кладязь мудрості розверзнецця…

  • Вампір - це вєщ

    Новий розділ бецселера "Шидеври світової літератури. Хрестоматія д-ра Падлючча" уже доступний для тщатільного засвоєння й…

  • Прикладне богословіє д-ра Падлючча

    Чорні калакала не вчора вивергнуті на естраду буття, й інформаційні приводи многіх біблійних текстів мало чим отлічаюцця від історії про владику і…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments