Бриних offline (padluchcho) wrote,
Бриних offline
padluchcho

розділ із ненаписаної книжки

Гарпун, вельбот і два жутчайших катафалка

Герман Мелвіл. «Мобі Дік, або Бєлий кит»

При жизні Мелвіла від цього романа не особо тащились.  Впрочім, як і від многіх інших творів писателя, судьба якого – цілком обична і дажи заурядна для американського генія дивятнаццятого століття. Правда, вмєсто того, шоб мужиствінно спитись, як його старший побратим по класиці Едгар Алан По, Мелвіл довго і марудно боровся з бєдностю і мічтав про успішну літєратурну кар’єру, но після сорока год, када на нього посипались одне за одним пакосні нещастя (болєзнь, тіжола травма, смерть сина, матері, сестри), він всьо жи плюнув на сочінітільство крупних прозових манускриптів й подався працювать чиновніком, тож до кінця жизні тіки врем’я від времені пошкрябував стішата й заповнював отчотность. Карочі, не зная бідняга, шо після смерті піднімецця такий кіпіш навколо нього і шо «Мобі Дік» стене одним із главних кірпічів у зданії світової літєратури.

Сюжет:

Єслі притянуть за уші сестру таланта (тоість краткость), то можна переказать всю цю історію одним рядком: роман оповідає про маніакально-діпрісівну охоту на громадного і свірєпого кашалота по імені Мобі Дік. Но це той случай, коли у кратності таїться, кромі правди, іще й прилічна пастка.

Патаму шо обсяг роману – дето страніц шіссот, а Мобі Дік  появляєцця на горизонті тіки у фіналі й весь смертельний екшон триває якихто жалкіх страніц триццять. Єслі сопоставить ці два факта, стає понятно, шо роман кагби не тіки про ето. Впрочім, расшифровкою сюжета ми займемся у наступних розділах.

Все начинєцця із того, шо нєкий атлічний парінь Ізмаїл каже нам здрасті й предлагає розвісить уші, бо йому таки діствітільно єсть, шо розказати. Цей крєпкий голодранець із якимто парадоксально завишеним уровньом інтілєкта не зна, куди приткнутись, і чим у цьому світі можна заняти мозги і руки, кромі масового винищення китів у всіх крупних водоймах планєти. Остановившись у самій дішовій ночлєжці, він знакомицця із екзотічним персонажем, язичніком і дікарьом, а отже – канібалом, якого звуть Квікєг. Судьба дажи уложила їх спати ув одну кровать, і слава Богу, шо у канібалів зовсім інші інтиреси, ніж ето поширено в цивілізованому світі. Крєпко подружившись, Ізмаїл і Квікєг просяцця взять їх у плавання на китобойне судно «Пекод», яке належить двом скруджам макдакам, а капітаном на ньому – ше один мрачний і загадочний старік Ахав.



Нада сказать, шо дійових осіб, як на роман епічного маштаба, в «Мобі Діку» очінь небагато. Вся команда «Пекода» - душ триццять, з них більша часть – безимянні статісти, каторі невтомно гребуть на вельботах, раздєлують туші, витоплюють сало й ні разу не попадають в об’єктив автора крупним планом.

Мелвіл панімає, шо карабль не можна так бистро випихать у плавання, а патаму дітально розказує про те, як обустроєне життя у цитаделі американського китобойного промисла – городі Нантакеті. Множиство дрібниць і спостережень розвиртають перид нами настіки живопісну картіну люцького упрямства й героїзма, замішаних на безвиході, шо дажи странно, як це у Мелвіла так получилось описать сей тіжолий і смертельно небезпечний триб життя без лишніх сентиментів і судорог по поводу плохої карми. Карочі, карабль ше не відплив, а всім уже понятно, шо буде тяжило, довго і страшно. І голос Бога буде линути уперемішку із прокляттями, бо єслі люди занімаюцця подобною рибалкою, в якій нікада невідомо допуття, хто кого лове, то путаніца нєізбєжна.

Дето на третині книжки злобний і дєрзкій капітан Ахав, який до того разві шо успів обматюкать свого старшого помощніка Старбека, являєцця народу й влаштовує на палубі ізрядну п’янку, причому із сугубо ритуальною метою. Шоб, значить, вся команда поклялась, шо буде бороздить простори доти, допоки одноногий капітан не загарпунить одного канкрєтного кита, який у прошлий раз нахально відкусив дєдушці ногу. По буху всі, канєшно, согласились, про шо не раз пізніше пожаліли.

Нада сказать, шо взагаліто п’янство на борту не процвітало, про шо Мелвіл дажи пожалівся в окремій главі, навівши натомість прімєр китобоїв Англії, каторі у коротке плавання брали з собою многі тищі бочок пива і джину, шоби при зустрічі з животним, завбільшки з корабль, поводицця всігда неадекватно – тоість, нападать на нього.

Ахав настіки розкатав губу, шо взагалі рішив забить на промисєл, а тіки шастать по планеті й розпитувать всі встрєчні судна, чи хто не бачив бєлого кита. Но ця ідея дуже ни понравилась каманді, ібо, по-перше, када людям нєфіг дєлать – вони всігда ропчуть. А по-друге, моряки в те нечестиве время не получали зарплати, а ращитували тіки на долю від общої прибилі. А шо жи Ахав? Йому кажуть – оно, кабан пливе. А він на те: ну, і хай пливе, мині по бубну всі ці тварі, кромі одної. Впрочім, остатком мозга одержимий капітан всьо жи прошарив, шо така тєма не проканає, да і самому нудно. Поетому кількох китів паходу всьо жи замочили, шо дало повод Мелвілу на многіх десятках страніц у мільчайших подробностях расказать і про те, шо таке кити, які вони бувають, як обустроєні, де у них уші, з чого складаєцця скілєт; не менш дотошно автор описує всю процедуру прєвращєнія кашалота у бочки з салом: як його полюють, як потім одділяють голову, як ізвлєкають ворвань і спєрмацет, як виплавляють жир в громадній салотопці.  Єслі кого інтересує історія китобойного промисла – то нинада навіть шукати спеціальної літєратури, в цьому романі всьо расписано, як розклад руху елєктрічок.

Ізмаїл, який вкалує простим грєбцом на одному з вельботів (ето така спиціальна лодка, в каторій ганяюцця за кашалотом), часто рефлексірує і по поводу вєлічіства та могущіства стихій, і філософствує про то, про сьо, з льогкостью університецького прєпода роздає тумаки всяким кантам, платонам да аристотелям, які ні разу в жизні не держали в руках гарпуна, а тіки патякали про жизнь, в якій нічо не панімали.

Допливши до японських вод, пішла нарешті пруха: капітани нєкоторих встрєчних кораблів із заїканням і ужасом почали розказувать, шо бачили недавно Мобі Діка, й до сіх пор ніяк не можуть вистірать більйо.  Ті, хто питались його поймать, або лишилися каліками, або і вовсє пішли на корм акулам. Нєкоторі, самі умні, просто гребли подальше від цього агрєсівного довбня. І от, нарешті, Ахав самолічно побачив ето чудіще – і началась погоня, катора тривала три дня.

Нада сказать, шо сцени побоїща у Мелвіла – абсолютна словєсна мощ і велич, подлінна симфонія бізумства, якою старий хрич Ахав підзаразив усю каманду. Перші два дня Мобі Дік тупо трощив вельботи, полоскав матросів у водах окіана, но ахотніки вилазили на борт «Пекода», спускали запасні пасудіни, - і все по новій. В кінці-кінців Бєлому Киту ця вся возня надоїла. Своїм пудовим мозгом він поняв, шо трощить вельботи – кагби безпонт, лучче затопить карабль, з якого все це паскудство лізе. Атлічно розігнавшись, кашалот торпідірував судно – і конєц фільма. Вижив, як нетрудно догадатись, тіки Ізмаїл, якого в останньому раунді так далеко вибросило із шлюпки, шо зловєща воронка на місці тонучого корабля не вспіла його засосать на піршиство акул. Натомість очінь удачно на поверхню всплив гроб, передєланий на спасатільний буй, і на цьому гробу, проплававши около суток, Ізмаїл дождався спасатільну бригаду з іншого судна.

Жанрово-стилістичні особінності романа:

Во-пєрвих, це роман-алєгорія, яка своїм масштабом накриває весь зріз буття, як виварка – півсонну муху. По-друге, це маріністіка, а отже – куча нипонятних слів, якими позначають кажду корабельну загогуліну.  Причому весь етот чисто моряцький сленг чудесним образом співіснує з епічністю й високопарністю усного мовлення главних героїв, шо кагби єсть навмисне іскаженіє реальності й відсилка до грєчіскіх трагедій, Шекспірівської митафоріки та біблійної глубини.

«Мобі Дік» - роман настільки жорстко реалістічний (а в багатьох главах іще й подчоркнуто научний), шо када із нього вдруг, ближче до кінця, пре митафізика й зловєщі знаки, шо більше личили би жанру ужасів, читатіль особо й непідробно напрягаєцця.

Такжи інтересно, шо оповідь ведецця від особи, катора єсть безпосереднім учасником подій, і цим трюком Мелвіл намного випиредив усякі випендрьожі в стилі Хантера Томпсона, шо у двадцятому столітті получили назву гонзо-журналістики.

Центрові герої роману і ключові епізоди:

Ізмаїл – альтер его автора, яке постоянко вривається у собствінний расказ із разними мислями і впічатлєніями по ділу й просто так, за жизнь попатякать; дуже умний і отважний; по-брацькому влюбльонний у дікаря-канібала Квікєга, який косвєнно одплатив йому взаімностю під час чудесного спасіння.

Ахав – він же старий Могол, капітан «Пекода», одєржимий і безногий старік (хотя йому насправді шото біля 60 год), який проміняв молоду жону й дітьо на фатальну ахоту. В цьому образі кагби воплощіна мисль, шо людина часто сама собі не належить, вона – тіки ігрушка в руках злобної судьби, яка крутить їй мозги і чуства, як захоче. В чисто псіхіатрічєскому дискурсі, Ахав – чотка ілюстрація пацієнта з навязчивою ідеєю, но в такому бизумному ділі, як добича кашалотів, він не особо і виділяєцця на фоні остальних героїв, яким тіки давай адреналіну повну кружку, і мать його так.

Старбек – старший помощнік Ахава, отважний водний рицар із громадним чутким серцем, така якась прослойка мєжду бизумством капітана і здоровим пофігізмом усієї команди, яка може копать, а може й не копать. Ще два помошніка капітана - Фласк і Стаб – каждий по-своєму інкрустірує образ морського волка, но ці обидва, попри колорит, мало шо вносять у ідейну ткань романа. Старбек – напротів. Він – єдиний, кому не пофіг на сім’ю, шо жде далеко на берегу, і до нього раньше всіх доходе, шо Ахав і сам не очінь вірить у пиримогу над Мобі Діком, але при тому яросно жилає померти в битві з етім монстром. З одного боку, Старбек шугаєцця такої тєми, но з іншого – у нього визиває восторг подобна рішимость і готовність нахромицця на вила смерті. Карочі, Старбек – тіпічний самурай, як і радий був би здриснути від свого полоумного хазяїна, дак кодекс честі не позволя.

Квікег – дікарь з якихось канібальських островів, весь покритий татуїровками. На судні виполня саму отвєцтвєнну і трудну  работу  гарпуньора (ше два його колєги по римислу – тожи дікарі, один – індєєц, інший - нєгр). Квікєг кагби оліцитворяє собою ті достоїнства, каторі начисто відкидає та жилає пиридєлать на свій смак так звана цивілізація. І оказуєцця, шо то на берегу, в городі, він – невоспітаний дікарь, а в морі – се чистота душі, й запрятана в нівєжистві тончайша інтуїція. Мелвіл мастєрскі іспользує цей образ у кількох важнєйших моментах. Уже вначалі, када Ізмаїл знакомицця з Квікєгом, - ето не просто комічєскі куплєти, но і пронікновєнний ноктюрн про зіткнення світів, про те, шо громадний цивілізаційний розлам – пустишка,  глупе упиреджиння, наслідок гордині тих, хто раньше взнав про існування пороха і компаса. Квікєгу та Ізмаїлу приходицця работать в парі, й це похоже на связку альпіністів, де дві людини поручають свої жизні друг другу. Тіки якшо у нас принято говорить шото тіпа «спасіба, друг, шо спас мине», то канібал попусту не базарить. Озарьонний своїми язичіскіми проривами у стратосфєру, він заказує корабельному плотніку гроб – вроді для себе, бо йому ни нравицця обичай блєдноліцих кидати покойніков із палуби у море, зашитими у парусіну. Но потім перидумує помирать – і нинужний гроб передєлують на спасатільний буй, благодаря якому у фіналі рятуєцця Ізмаїл. Таке от хитроумне й чисто дікарське «спасібо», да.

Фєдалла – суто містічіскє звєно романа, яке на фоні тотального реалізма звякає просто оглушитільно. В началі плавання ніхто з команди дажи не подозріває, шо на караблі запрятана ціла шайка азіатів, яких Ахав наняв для власного вельбота, ексклюзівно для схватки з Мобі Діком. Ця отдєльна тусовка людей-призраків дуже всіх напрягає, особінно давить на психіку їхній поводир Фєдалла – мрачний тіп з відверто дємонічєскою фізіономією. Фласк і Стабб периконані, шо то сам діавол, який пряче хвоста у кармані. Він – єдиний на «Пекоді», кого Ахав не рішаєцця послать нафіг. Болєє того, шо ближче до кінця – то всім стає понятніше, шо єсть між Ахавом і Фєдаллою якато странна, невимовна ментальна связь, вони обидва – наче тєні друг друга. Під занавєс Фєдалла в популярній формі розказує Ахаву, хто з них і як помре, но це пророчіство звучить настіки нілєпо, шо дажи Ахав вроді не сприйма його всерйоз. Фєдалла каже, шо перид смертю капітан «Пекода» побачить два катафалка: один – нерукотворний, а другий – здєланий чисто з американських досок. І шо він, Фєдалла, самолічно буде лоцманом Ахава по путі в ад.

Када після атаки на Мобі Діка цей демон Фєдалла щез в океанських дєбрях, старий дуралєй Ахав навіть слігка обрадувався – мовляв, не проканало його каркання.

Істінний ужас слів і лічності Фєдалли одриваєцця на останніх сторінках, када з-під води показуєцця Мобі Дік – а в нього на спині, у плетиві всяких запутаних вірьовок од гарпунів, страшно таращицця обглоданий акулами азіат: тіпа, на тобі лоцмана, Ахав, і катафалк нерукотворний – осісьо він. Карочі, дрож, мороз по кожі, холодний піт. Очінь страшно получилось.

Плотнік – єдиний достаточно важливий персонаж другого плану, в якого нима даже імені. Це крайнє обмежений, і дажи недоумкуватий тіп, но при тому – чудєсний і умілий ремісник, готовий виконать любу, саму сложну, работу. Він дєлає гроб, а потім сам таки передєлує його на буй. Мелвіл зашиває в ці перипетії тончайшу митафору: лічним Спаситилем, сином плотніка, стає для Ізмаїла… обичний гроб.

Шо хотів сказать автор?

Главні месиджі романа «Мобі Дік» такі. По-перше, єслі в людини єсть цель в жизні, - пиши пропало, ето готовий, закончіний маніак. Но єслі в людини нимає целі в жизні, то і людини як такої, щитай, нимає. Подобний страшний дуалізм помалу провоцирує читатіля на висновок, шо єдиний смисл буття – це шото тіпа фонтана кашалота на горизонті, гарпуна в руці й здорового нєрвоза, який сопуцтвує борьбі за шонібудь. По-друге, Мелвіл чотко дає понять, шо світом рулять тіки каліровані бізумци, й фінал любої власті – всігда однаковий: пробоїна в борту і смерть. В то жи время, автор ніяк не закликає до мятіжей чи риволюцій: дажи коритись чужій тлєтворній волі можна з достоїнством і честю, і ето набагато більша цінність, ніж вибір меншого зла. По-третє, Мелвіл – сам моряк прожжонний – наполяга на тому, шо мудрість не буває кабінєтною, а істіна не пізнєцця в позі льожа під пальмою з бокалом мохіто у руці.

Нєкоторі критики-параноїки, правда, ше шото пишуть, шо сам Мобі Дік – ето дуже важний, почті центральний, образ, який собою много чого воплощає і несе. Це повна чуш, друззя. Білий кит – обичний, хоч і доволі рєдкосний у природі, кашалот, не більше.

Любопитні факти:

***

Протягом романа капітан Ахав читири раза ламає свою іскуствінну ногу. Перший раз – іще кагби до начала оповіді (Мелвіл тіки в кінці об’ясняє, чого на початку плавання бізумний старік практічіскі не показувався з каюти: оказуєцця, ше перед плаванням його кістяний протез не просто поламався, але ше і увійшов отважному мореплавцю в промєжность; задовго до появи фрейдізма Мелвіл кагби намікає, в чому полягає істінна природа одержимості Ахава агромним Білим Китом, через якого ето всьо і сталося).  Вдруге його кістяна нога лише німного тріснула, но случилось це незадовго до свіданія з Мобі Діком, і Ахав запанікував, шо ета неполадка може навлєчь неудачу на іх свіданіє (опять жи, ці мотиви можна атлічно істолковать у світлі фрейдізма). Третя поломка нової й прочнєйшої ноги з китової кості проісходе наприкінці романа, після першої неудачної попитки загарпунить діавольське животне; ноччю корабельний плотнік срочно майструє йому четвертий протез, но цього разу – вже диривяний, каторий не прослужить старіку й двох суток.

***

Дотошний і скрупульозний в научних і практичних диталях Герман Мелвіл в одній із глав берецця за собствінну класіфікацию китових, но при тому начинає її з упрямомого і нівєжиствінного твердження, шо кит – ето риба, і не нада ля-ля. Єслі би нещасний класик прочитав у соврємєнних дєцких енциклопедіях, шо кити – ето ну ніяк не риби, а млєкопітающі, каторі – о, бизуміє! – іще й належать до внєсістємної групи китопарнокопитних, він би од ужаса і шока прогриз диру в якій то палубі.

***

Самий распространьонний синонім, який іспользує Мелвіл вмєсто слова «кит», - це «Лєвіафан».

Ярчайші цитати:

«Лучче спать із трєзвим каннібалом, ніж із пяним христіаніном».

 «Думать – се дєрзость. В одного тіки Бога єсть це право, ця прівілєгія».

«Єслі позирить на люцтво у масі своїй, то воно покажецця тобі зборищем нинужних дублікатів, хоть яку б епоху ти взяв чи всю історію вцілому».

«Кит – ето риба, шо пуска фонтани і обладає горизонтальною лопастю хвоста. От вам діфініция».  

«Для того, шоб створить велику книгу, нада вибрать велику тєму. Нізя написать нічого великого і довговічного про блоху, хотя нимало на світі людей, каторі намагались це здєлать»

Subscribe

  • презентація нового бецселера

    Київ, 7 червня (пнятниця), книгарня "Є", шо на вул. Лисенка, початок - на шість часов вечора. Приходь - кладязь мудрості розверзнецця…

  • Вампір - це вєщ

    Новий розділ бецселера "Шидеври світової літератури. Хрестоматія д-ра Падлючча" уже доступний для тщатільного засвоєння й…

  • Прикладне богословіє д-ра Падлючча

    Чорні калакала не вчора вивергнуті на естраду буття, й інформаційні приводи многіх біблійних текстів мало чим отлічаюцця від історії про владику і…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments